24 декабря 2014 г.

Валерий Лучкевич

«Коли є висока конкуренція, це дуже добре»

Універсал «Дніпра» Валерій Лучкевич розповів про свою кар’єру, переїзд до Дніпропетровська та довіру Маркевича.

— Валерію, ви пішли шляхом батька, ставши футболістом. Певне, любов до футболу прищепив вам саме Лучкевич-старший?

— Чесно кажучи, я з дитинства пов’язаний із футболом. Коли грав батько, постійно спостерігав за його грою, ходив на стадіон. Певне, з того часу в мене й з’явилася прихильність до гри мільйонів. Зрештою, вирішив піти його стежкою.

— Футбольне виховання ви пройшли у школі запорізького «Металурга», однак на початку цього року перейшли до «Дніпра». Чому в такому ранньому віці вирішили перебратися до «біло-синьо-голубих»?

— Основною причиною є те, що з «Металурга» звільнили мого батька. Звільнити людину, котра присвятила запорізькому клубу 18 років? Для мене таке рішення стало незрозумілим і неприйнятним. Після цього я не бачив жодного сенсу надалі грати за «козаків», адже й мої перспективи у цьому колективі також здавалися туманними.

— А чому для продовження кар’єри обрали саме «Дніпро»? Отримали від дніпропетровців запрошення чи приїхали на перегляд, а вже після цього й підписали контракт?

— До «Дніпра» мене запросили. За півроку до закінчення угоди із запоріжцями я підписав попередній контракт із дніпрянами. Отож до «Дніпра» їхав, так би мовити, не з порожніми руками.

— Із адаптацією проблем не виникло? Усе ж таки — новий колектив, нові люди, нове місто…

— Жодних проблем. Велике спасибі партнерам і тренерам, які мене нормально прийняли, допомогли освоїтися. Я всім дуже вдячний, і щасливий, що потрапив до цієї команди.

— Коли перейшли до «Дніпра», клуб очолював Хуанде Рамос. Наскільки іспанський фахівець довіряв місцевим вихованцям, і чи можливо було при ньому, скажімо, хлопцям з дубля потрапити до основної обойми?

— Чесно кажучи, не можу об’єктивно відповісти на це запитання. Про це краще безпосередньо тренера запитати. Зрозумійте правильно: я тільки-но прийшов до клубу, певний час мені знадобився на адаптацію, а вже влітку Рамос залишає «Дніпро». Отож що я можу сказати? А що було до мене, я взагалі поняття не маю. Звісно, постійно когось з хлопців із дубля залучали займатися з основною командою, на збори брали. Але так, щоби хтось стабільно бодай на заміну виходив, я не пригадаю.

— Себто, можна сказати, що за Рамоса шлях до першої команди молодим виконавцям був доволі-таки тернистим. Із приходом на тренерський місток Маркевича ситуація змінилася?

— Я ж кажу, що не знаю, як саме було за Рамоса, але те, що в нього небагато грало «молодих» — це факт.

— А як вам удалося так швидко пройти шлях од юніорів до команди майстрів, і у 18 років дебютувати в УПЛ?

— Складно сказати, мабуть, шалена працездатність і довіра тренерського штабу. Улітку, коли я перебував у відпустці, мені зателефонував тренер дубля Дмитро Михайленко й повідомив, що я їду на збори з першою командою у Винники. Мовляв, я потрапив до списку й маю летіти з основою. Після чого я провів збори, й, можна сказати, закріпився в першій команді.

— Ваш дебют у прем’єр-лізі відбувся в третьому турі в матчі проти «Карпат», й тоді «Дніпро» впевнено переграв суперника — 4:0. Судячи з усього, Маркевич був задоволений вашими діями, адже й у подальшому довіряв місце в стартовому складі?

— Знаєте, тоді після матчу в мене був невеличкий сумбур. Тренер усіх привітав із перемогою, подякував за гру. Однак через виклик до лав юнацької збірної необхідно було терміново їхати на вокзал, отож нормально насолодитися успішним дебютом не вийшло. Загалом, тренери привітали мене, сказали, щоби не збавляв обертів і продовжував у тому ж дусі.

— Що після дебютного матчу сказав батько? Узагалі, наскільки значну роль він відіграє в плані вашого футбольного виховання?

— Його роль у становленні мене як футболіста неоціненна. Він постійно підтримує мене, знаходить потрібні слова. Я завжди можу розраховувати на батьківську підтримку та допомогу. Він для мене усе.

— Існує думка, що дітям футболістів легше пробитися у великий футбол, мовляв, у них є блат, їм тренери, з огляду поваги до батьків, більше довіряють, симпатизують. Що можете сказати із цього приводу?

— Якщо чесно, я не можу на це запитання дати відповідь. Моя справа грати, а решта мене не цікавить. Наприклад, мені взагалі не зрозуміло, як можна грати за блат? На футбольному ж полі все видно, хто ти, що ти. Якщо не вмієш грати, то ніщо не допоможе — ні гроші, ні зв’язки.

— За останні півроку ви серйозно прогресували, виросли в одного з найкращих молодих футболістів України. У вашій школі, мабуть, пишаються таким відомим учнем?

— Дуже суперечливе твердження щодо моєї популярності. За школу взагалі нічого сказати не можу, бо давно її відвідував. Якщо відверто, в мене й на інститут часу не вистачає. Як буде час, обов’язково зайду до школи й тоді вже розкажу, наскільки я там популярний. Поки що в мене взагалі вільного часу немає. Недавно захворів, лікувався вдома, через що довелося пропустити заключний поєдинок Ліги Європи проти «Сент-Етьєна». Ось тільки одужав, отож поїду кудись відпочину.

— У Запоріжжі у вас багато залишилося друзів? Підтримуєте з ними зв’язок?

— Певна річ, у мене є там товариші, постійно з ними спілкуюся. Як дружили, так і товаришуємо, нічого не змінилося.

— Усерйоз про вас почали говорити після матчу з «Металістом», коли ви фактично розривали опонентів на своєму фланзі, мали кілька гарних нагод забити, та запам’яталися фантастичною працездатністю. Чи задоволені своїми діями в тому поєдинку?

— Чесно зізнаюся, досі детально той матч не аналізував. Зрештою, в кожній зустрічі стараюся викладатися максимально. Гадаю, з «Металістом» зіграв непогано, однак не уникнув помилок. Справді, мав можливості для взяття воріт, повинен був відзначатися, але, на жаль, не склалося. Є над чим працювати, та найголовніше, що команда перемогла.

— Партнери, часом, вас по-хорошому не «травили», мовляв, скоро Федецький «на банці» сидітиме?

— Та ні. Хлопці завжди адекватно до цього ставляться, навпаки, підтримують мене. Навіть коли погано зіграю, все одно підтримують, ніхто нікого не кпинить. Тобто й за успішної, й за провальної гри партнери не критикують, а тільки допомагають.

— Окрім пристойної гри, в дебютному сезоні вам також удалося записати до свого активу голевий асист. Це сталося в матчі проти донецького «Металурга», коли з вашої передачі голом відзначився Коноплянка. Певне, цю зустріч ви запам’ятаєте надовго?

— Звісно, цей матч і свою передачу пам’ятатиму довго. Я виконав навіс, а Коноплянка забив, зрівняли рахунок. Далі впродовж гри мали хороші моменти, щоби ще забити, проте не вдалося. Дуже прикро, що в такому матчі втратили дорогоцінні очки, зігравши внічию.

— Нинішній сезон для «Дніпра» видався нестабільним: у кінці літа та на початку осені дніпропетровці всіх трощили у чемпіонаті, проте вилетіли з Ліги чемпіонів, і з великими труднощами потрапили до групового раунду Ліги Європи. Після чого настав спад у внутрішній першості, де «біло-синьо-блакитних» обігнали «Динамо» та «Шахтар». Однак перемога в заключному турі над «Сент-Етьєном» дещо скрасила сумну картину й подарувала дніпропетровським уболівальникам плей-оф європейської Ліги. Наскільки важливою для вашої команди стала вікторія над французами?

— Гадаю, заслужено вийшли до наступного раунду. Нам катастрофічно не щастило в матчах проти «Інтера», тож із «Сент-Етьєном» мали забивати в домашній зустрічі більше, ніж один м’яч. Мабуть, футбольні боги нагородили нашу команду за старання та самовідданість. Повірте, ми в кожній грі віддавалися сповна.

— У «Дніпрі» вас більше використовують на позиції правого захисника, рідше — праворуч у півзахисті. Однак були матчі, де вас ставили й на лівий фланг оборони. Валерію, вам яка позиція до вподоби?

— За великим рахунком, немає різниці, на якій саме позиції діяти. Комфортніше грати праворуч, а в захисті чи півзахисті — байдуже.

— Але ж праворуч у «Дніпрі» грають виконавці найвищого пілотажу — Федецький та Коноплянка. Конкуренції, часом, не боїтеся?

— Коли є висока конкуренція, це дуже добре. Це постійно змушує працювати на максимальних обертах, доводити, що не гірший за тих виконавців, нехай навіть вони гравці національної збірної. Можна сказати, що саме завдяки таким конкурентам мені вдається прогресувати.

Роман Кирієнко, ukrfootball.ua

Валерий Лучкевич, все интервью