1 июля 2015 г.

Главный тренер «Днепра» Мирон Маркевич

«Результатом я приятно удивлен»

Такого Маркевича побачиш нечасто. Розважливий, неквапливий, спокійний, відкритий до розмови. Не дивно, адже людина у відпустці, в себе вдома, у рідних Винниках, на території футбольного комплексу, який самотужки й будується. З проханням про розгорнене інтерв’ю до Мирона Богдановича звернувся якраз у той момент, коли з ним порозмовляли фанати англійського «Лейтон Орієнт». Вони – одні з багатьох учасників вболівальницького фестивалю «Єврофан», з ким Маркевич поговорив і сфотографувався. «Впізнають вас іноземці часто», - кажу Миронові Богдановичу на шляху до лавочки, де збираємося вести розмову. «Трохи є», - скромно усміхнувся тренер. «Відпустку люди з вашим статусом зазвичай проводять в екзотичних країнах. Вас тягне додому?» «Був тиждень в Іспанії, мені цього вистачило». Після того вмикаю диктофон. Почали розмову з «Дніпра»…

— Мироне Богдановичу, нині, коли після завершення сезону-2014/2015 минув місяць, зізнайтеся: приймаючи рік тому «Дніпро», в якому ситуація з кількома провідними гравцями була невизначеною, а Джуліано взагалі пішов, могли очікувати, що все складеться ось так успішно?

— Якщо чесно, то ні, бо ситуація справді була непростою. Джуліано пішов, Іван Стрініч поїхав на оглядини до Англії, Руслан Ротань відправився на оглядини в Казань. Не було відомо, піде чи залишиться Євген Коноплянка. Кожен з них був провідним футболістом. Придбання робилися поспіхом. Як правило, коли поспішаєш, особливого ефекту від поповнення не отримуєш. Мабуть, в кваліфікації Ліги чемпіонів «Копенґаґен» проходити мали, але в тому стані, в якому ми тоді перебували, то було нереально. Але згодом повернувся Ротань, визначився з найближчим майбутнім Коноплянка. Підтягнулися ми також за рахунок тренувального процесу. Завдяки цьому команда довший час лідирувала у внутрішньому чемпіонаті. Про фінал Ліги Європи ми тоді, звичайно, не думали. Ситуація в групі для нас була дуже складною, кожне очко давалося з великими труднощами. Тому можу визнати, що кінцевим результатом я приємно здивований.

— Те підґрунтя, яке залишив по собі Рамос, було доброю основою для подальших звершень?

— Рамос провів хорошу роботу. Результат він дав, щоправда, лише на четвертий рік. Міг і виграти чемпіонат, але, на жаль, зробити це не вдалося. В принципі, я приймав команду, яка була обучена в тактичному плані. Рамос провів хорошу роботу.

— Осіння частина — то були творчі муки? Зі сторони склалося враження, що ви намагалися переламати команду під власну ігрову філософію…

— Так. І при цьому я розумів, що відразу втілити у життя свої задумки мені не вдасться. В «Металісті» ситуація була трохи інакшою. При Хуанде Рамосі «Дніпро» грав у свій, більше побудований на контратаках футбол. Я постарався усе це об’єднати в одне ціле. Трохи вийшло, хоча не зовсім так, якби мені того хотілося.

— У футболістів було розуміння того, чого ви від них вимагаєте?

— Як професіонали, гравці ставилися до своїх обов’язків дуже відповідально. Їхнім професіоналізмом я був приємно здивований. З перших днів наша співпраця була легкою і врешті це принесло результат. Футболісти в «Дніпрі» нерозбещені, для них гроші — не основне. Можу навіть сказати, що працювалося мені впродовж усього року з приємністю. Єдине — у нас була коротка лава запасних і це не дало нам змоги грати на три фронти.

— Була інформація, що після завершення осінньої частини чемпіонату у вас була розмова з власником клубу й Ігор Коломойський начебто пообіцяв надати вам карт-бланш на формування команди. Проте судячи з придбань під час паузи, далі обіцянок справа не пішла. Настільки, що вам довелося залишати в команді Лео Матоса, хоча попередньо робити цього ви ніби й не збиралися…

— Такі обставини, нікуди від них не дінешся. Хоча крайнього оборонця Ежідіо ми таки взяли. Гравець він доволі непоганий, вони відразу знайшли спільну мову з Коноплянкою. Після від’їзду бразильця становище було справді скрутним. В обоймі залишилося лише чотири оборонці, які мали право грати в рамках Ліги Європи. Папа Ґуйє з Павлом Ксьонзом потрапили до нашої заявки з запізненням. З цими двома в Лізі Європи було б набагато легше. На жаль, певні процеси розвивалися не в унісон з потребами команди. Звичайно, я сподівався на більше, хотів знайти заміну Джуліано. Спробували реанімувати Романа Безуса, але поки що, на жаль, цього зробити не вдалося.

— Ви ще вірите в те, що ця реанімація відбудеться?

— Найперше все залежить від самого гравця. Роман повинен повністю змінити своє ставлення до тренувань, повинен багато працювати самостійно. Поки що великого бажання у нього я не бачу. Найближчим часом придивимося, що з того вийде. З того часу, як ми Безуса запросили, він зіграв на тому рівні, на якому грав у «Ворсклі», лише один матч — вдома із «Шахтарем». Можливо, той поєдинок чи якісь інші фактори трохи збадьорять Романа і він перегляне своє ставлення до футболу.

— Найближчим часом ви від Безуса відмовлятися не збираєтеся?

— Поки що ні.

— Історія з Безусом не нагадує вам прикладів з кар’єри Ротаня і Сергія Кравченка. Які теж рано заявили про себе, але після переходів у «Динамо» стали зовсім іншими футболістами й дуже довго приходили до себе?

— Так і є. Але в нас часу немає. Ротань також після «Динамо» повернувся до «Дніпра» не в найліпшому стані. Але взяв себе у руки. Нині Руслан капітан «Дніпра» і збірної України. Хотілося б, щоб так само було й із Безусом.

— Конфліктів із керівництвом клубу через те, що комплектація була проведена не так, як би вам того хотілося, не було?

— Серйозних — ні. Що конфліктувати, якщо є така ситуація і нікуди від неї не дінешся. Намагався відключитися від усього і зосередитися виключно на досягненні результату. В принципі, чогось ми досягли. Сподіваюся, що тепер ставлення зміниться.

— Можна сказати, що в зимовому антракті вам з огляду на можливості гравців довелося піти на поступки і трохи зрадити власній тренерській філософії?

— Я трохи відступив від своїх принципів і то було видно. Усвідомив, що так буде краще і гравців не треба ламати під своє бачення повністю. Для того треба мати повноцінно вкомплектований склад. Потребу в поступках я відчув і взимку наша реакція на усі процеси була спокійнішою.

— Цьогоріч ви ввели до складу команди багато молодих футболістів…

— …В «Дніпрі» до підготовки молодих футболістів відносилися серйозно дуже давно. Фундамент тут був збудований значно раніше. Я дав шанс усім молодим гравцям, тим, хто виступає за дубль. Їх випускав у матчах чемпіонату, брав на збори, постійно залучав до тренувань з основним складом. Уяву встиг скласти про кожного з хлопців. А сподівання наразі виправдав лише Валерій Лучкевич. Серед інших реального підсилення конкуренції для основних гравців поки не бачу. Зараз візьмемо на збори п’ятьох-шістьох юнаків 1997 року народження, дамо шанс їм. Буде дуже добре, якщо заграє бодай один з них.

— Кажете, що сподівання виправдав лише Лучкевич. Про Андрія Близниченка нині теж говорять дуже багато…

— Якщо ми не хочемо Андрія зіпсувати взагалі, його треба віддати в оренду, аби він десь грав. За «Дніпро» він виходить раз на місяць. Великого бажання працювати в Близниченка я не бачу. У нього висока зарплата, комфортне життя. Це розслабляє. Андрієві треба опуститися трохи нижче, показати себе, довести, що він може грати у нас. Не кажу, що від Близниченка треба відмовлятися, але в оренду віддавати варто, бо Андрій нещодавно продовжив контракт з «Дніпром».

— Обрана на весну стратегія викликала чимало дискусій. Одні вас засуджують за те, що відмовилися від боротьби за перше-друге місця і путівку в Лігу чемпіонів. Інші вас підтримують, що обраний шлях був єдиноправильним…

— То по-перше. А по-друге, єврокубки є єврокубки. Такий чемпіонат, яким він був у минулому сезоні, особливо приваблювати не міг. Не хочу робити жодних закидів, адже розумію, що живемо в скрутні часи, але чемпіонат проводився радше для галочки. Ліга Європи — то було серйозно. Де б ми не грали, на трибунах збиралося по 50-60 тисяч глядачів. За таких умов футболістам навіть не треба говорити зайвих слів. Футболісти теж обрали результат в Лізі Європи основним і я бачив то по їхніх очах. У чемпіонаті України вони ще чогось досягти можуть, а ось дійти до фіналу єврокубка вдруге буде складно. Це пам’ять на все життя.

— Ви казали, що напередодні минулого сезону не було ясності з Коноплянкою. Нині ситуація та сама…

— Так. Але зараз очевидно, що Євген таки піде. Тільки не знаю куди. Хотів би, щоб ця історія нарешті якось закінчилася, бо це пересмикує й команду, і мене як головного тренера.

— Вважаєте, що постійні дискусії про переходи вплинули на якість гри Коноплянки?

— Безперечно. Євген міг грати набагато сильніше. Уся ця возня, коли гравець то їде, то не їде, відволікає. Казали, що під час матчу з «Інтером» у Мілані дивитися за грою Коноплянки приїжджали представники «Роми». Він нервується. На користь футболістові це не йшло…

— …Правда, що того Маркевича, якого ми знаємо по роботі в «Металісті» й «Дніпрі», остаточно сформував тяжкий період між 2004-м і 2005-м роками, коли ви не тренували нікого?

— Так. Я у той час займався в основному своєю школою у Винниках. І переосмислював. Взагалі, кожен тренер у ході кар’єри змінюється. Коли працював наставником у часи СССР, ситуація була одна, на початку 90-х — ще інша. У 1980-му, коли навчався у Вищій школі тренерів у Москві, моїм викладачем був Гавриїл Качалін. То — геніальний тренер, який виграв чемпіонат Європи. Він нам казав: «Хлопці, бачу, що у вас горять очі і ви вже хочете працювати. Але повірте мені, що все прийде з досвідом. Не вже і зараз, а колись». І справді, озираючись назад, можу сказати, що в молодості я мав великі амбіції. Коли прийняв після закінчення ВШТ «Волинь» у 1984-му, почав втілювати на тренувальних зборах усі нові тенденції. Команда літала, але щойно розпочався сезон — зупинилася. Тоді зрозумів, що більше так поступати не можна. Й так крок за кроком — там обпікся, там і поступово сформував свої принципи. Цей шлях має пройти кожен тренер. Так, щоб стало виходити все й одразу, не буває. Я ж у 1978-му розпочинав у Луцьку ще як граючий тренер. Теж досвід. Привіз тоді п’ятьох нових футболістів, які мене добре знали, а керівництво запропонувало не лише грати поряд, а й тренувати. Власне, це й допомогло потрапити до ВШТ. Тоді дуже цінувалося, що до поступлення абітурієнт вже мав тренерський досвід. Я ж ще в дитячій школі три роки пропрацював. Усі ці зліплені до купи складові й дали свій ефект…

— …Ви були й залишаєтеся одним з тих небагатьох представників українського спортивного естеблішменту, хто не цурається висловлювати свою політичну позицію.

— Я українець до мозку кісток. Україна для мене — то найголовніше, що може бути. Я ж більше пропрацював на сході, ніж на заході. Всі ми однакові. Просто на сході розмовною зазвичай є російська. Однак я всюди говорив українською і мені за це не дорікав ніхто. Та й взагалі я на свою адресу не чув кривого слова ні в Кривому Розі, ні в Запоріжжі, ні в Харкові, ні в Дніпропетровську. Дійшов до висновку, що на сході мені працювати трохи легше. Бо там дуже хороші, відкриті люди. Та вся Україна така. Найбільше ж тішить те, що зараз ми стали такою нацією, якої вже не візьме ніхто.

— Особливо помітними є зміни в національній свідомості серед жителів Дніпропетровська…

— Якщо чесно, то для мене це теж трохи несподівано. Гадаю, дуже сильним ходом з боку керівництва держави було призначення на посаду голови Дніпропетровської облдержадніністрації Коломойського. Вони зі своєю командою змінили світогляд людей. Основне своє завдання Ігор Валерійович, на мій погляд, виконав. Люди в Дніпропетровську справді інші. Та не лише там. У нас інша держава. Відчуваю це всюди, куди б не приїхав. А що робилося у Києві, коли ми грали з «Наполі»? Люди поз’їжджалися з усієї України, потім тисячами з усіх куточків нашої держави їхали, щоб підтримати нас у Варшаві. Ми дійсно стали нацією. Попередніх 23 роки ми спали. Усім було комфортно, думали, що якось пронесе. Не пронесло. Зараз усе по-іншому. Я зі свого боку як можу так якусь частинку в нашу спільну боротьбу вкладаю. Вірю, що ця війна закінчиться якомога швидше. Там гинуть наші найкращі хлопці. Ось що страшно. Про час, коли ця війна закінчиться і більше ніхто не буде до нас пхати свого носа, мрію більше, ніж про будь-які перемоги.

Іван Вербицький, www.ua-football.com

Мирон Маркевич, все интервью