7 декабря 2015 г.

Главный тренер «Днепра» Мирон Маркевич

«Я просто не бачу, як вийти з цієї ситуації»

— Зважаючи на те, як усе складно й безперспективно йде зараз, чи не вважаєте ви, що із самого початку «Дніпро» не підходив вам, як тренеру, і навпаки, і що цей союз не був ідеальним з перших днів? Чи все-таки фінал Ліги Європи не дозволяє робити такі висновки?

— Минулого року я із задоволенням працював з командою. Вона була добротна. Ми до своїх воріт майже нікого й не підпускали. Повторюсь: я працював із задоволенням і надіявся, що буде розвиток клубу, що рухатимемося вперед. Думав, що керівники все-таки збережуть цю команду і доберуть ще двох-трьох футболістів хорошого рівня. І все — можна було би серйозні завдання вирішувати.

— Формат ваших робочих стосунків з президентом клубу такий, що не дозволяє розраховувати на прогрес команди? Тут потрібно шукати причини абсолютно всіх проблем?

— Ні, ну ви ж розумієте: просто гляньте на склад — там немає половини тогорічної команди. При чому, немає тих футболістів, які й визначали обличчя «Дніпра». Нікуди від цього не дінешся. Плюс травми Шахова, Зозулі, а тепер ще й Федорчука. Плюс, ті троє, що пішли влітку. Плюс, зараз хоче залишити «Дніпро» Дуглас. Плюс, влітку у дванадцяти футболістів закінчуються контракти з клубом, і всі вони не знають, що з ними буде далі. Плюс старі борги клубу. І все це разом. Воно повинно було вибухнути рано чи пізно. Я попереджав ще три місяці тому. Власне, ось чому й подавав у відставку — вже тоді бачив, чим воно все закінчиться.

— Вам легко вдається черпати мотивацію в «Дніпрі» на цьому етапі роботи?

— Зараз? То є просто глухий кут. Ось ця ситуація в команді — це тупик. І я не раз говорив про це керівництву клубу. Правда, в мене немає зв’язку з президентом, тому розмовляв з генеральним і спортивним директорами. Кажу їм: «Ви не дивіться мовчазно на це все, а бийте у дзвони! Тому що це «Дніпро, а не якась рядова команда».

— І що вони, били?

— Ні. Тиша повна. Таке враження, що… Я просто не бачу, як вийти з цієї ситуації. Просто не бачу.

— І як працювати тренеру, який неодноразово визнавався найкращим в Україні, в умовах, коли панує безнадія? Не думаю, що звикнути до цього легко.

— Я ж реаліст. І я не тримаюся за своє місце. І вчора на післяматчевій прес-конференції після матчу з «Волинню» теж про це сказав. Річ у тім, що потрібно визначитися: до чого ми йдемо? Повинен бути якийсь розвиток клубу. Ну ось зараз дехто розповідає, мовляв, «наберіть молодих зі школи». Ну, якщо так, тоя тут непотрібний. Тренувати молодих я можу і у своїй футбольній школі. Зараз є багато молодих перспективних тренерів, і у нас, в «Дніпрі», в тому числі: і в дублі, і в U-19. Ось вони, напевно, і повинні це робити — тренувати молодь. Я ж прийшов у «Дніпро» не для того, щоби тренувати юнаків. Так, ми повинні їх підтягувати, нема питань. І на збори з першою командою взимку поїдуть 7-8 чоловік. Але це ж «Дніпро» — команда, яку знають в Європі. Треба продовжувати традиції.

— З молоддю це неможливо?

— Це серйозний клуб. Є справді молоді й перспективні футболісти, але їм по 17 років. І за всього свого бажання… у Дніпропетровську ніхто ж не терпітиме восьме місце чи дванадцяте. Розумієте, в чому річ? Я прийшов робити серйозну команду. І в перший рік нам це вдалося. Треба було просто зберегти склад будь-якими способами. Так, як це робить київське «Динамо». Там навіть коли й втратили гравця, то відразу ж на його місце купили нового, при чому, не гіршого за того, котрий пішов. Ось так і повинен розвиватися клуб. А коли все сиплеться, а всі лише спостерігають збоку і жодних висновків не роблять, то роль тренера просто нівелюється.

— У вас є віра, що все зміниться таки вже цієї зими?

— Чесно кажучи, в мене віри не залишилося. Закінчилися матчі чемпіонату, через місяць команда знову збереться на збори, але існує купа невирішених питань навіть з нинішніми гравцями «Дніпра», не кажучи вже про новачків… Я не бачу жодної перспективи.

— Проблеми з новим контрактом Селезньова — не одиничний випадок. Є такі ж масштабні проблеми і з іншими футболістами?

— Звичайно. Повторюсь: влітку закінчуються контракти у дванадцяти футболістів. А Дуглас хоче піти негайно. Ну, так вони і грають, ці футболісти. У всіх невизначеність у майбутньому. Багато з цих футболістів віддали багато років «Дніпру». Але треба постійно освіжувати склад. Інакше бути просто не може. А коли йдуть із команди сильні гравці, на їхні місця потрібно брати футболістів такого ж високого рівня. А те, що ми взяли безкоштовних виконавців, так то просто, щоби закрити якісь дірки. Але ясно, що вони не тягнуть, це вже зрозуміло.

— Тобто до Вас ніхто не прислухається взагалі?

— Простий випадок: я просив Безуса не купувати. Я просив взяти його в оренду, тому що за ним треба було ще поспостерігати. А зараз що з ним робити? У нього зарплата вдвічі вища, ніж у Бойка! От як мені знаходити важелі впливу? Він ходить по полю, і все в порядку, бо в нього ще три роки контракту. Він не те, що бігати, він ходити не хоче по полю! І що я маю з ним робити? Але мене не слухають. Все, що я говорю, пропускається повз вуха. Так, коли я прийшов, мені сказали, що за селекцію я не відповідаю, і що працюватиму з тими футболістами, яких візьме клуб. Добре, нема питань. Але ж футболістів треба запрошувати. А так — понабирали людей із колективів фізкультури, а я що з ними маю робити?

— Влітку Ви, ще маючи сподівання, що буде проведена хороша трансферна кампанія, говорили, що потрібно всього три виконавця топ-класу, щоб боротися на рівних з «Шахтарем» і «Динамо». А скільки футболістів потрібно взимку за нинішніх обставин розташування в турнірній таблиці та якості гри?

— Чесно кажучи, я не знаю, як з цієї ситуації виходити. Тому що я не розумію, який має бути розвиток клубу і що ми хочемо далі. Якщо просто грати в чемпіонаті, то я не хочу залишатися в клубі. А якщо боротися за чемпіонство, грати гідно в єврокубках, отже, треба змінювати команду на 70 відсотків. Готові до такого року керівники — прошу дуже. Неготові — ще раз повторюю: тут справа не в мені.

— Коли відбувалася презентація новачків «Дніпра» на початку вересня, Ви сказали, що сподіваєтеся на те, що ці гравці серйозно допоможуть вам. Це були просто хороші слова в добру путь, чи за вашою оцінкою якості цих виконавців на той момент, Ви очікували від них серйозного підсилення команди й були задоволені трансферами?

— Я їх на той час і не знав, бо не займаюсь селекційною роботою. Знав лише, що Данило грав за донецький «Металург», і все. А приїхали вони розібрані, і в той час, коли у нас йшов чемпіонат. Все збиралися на швидку руку. Ну, Піко — він, може, й непоганий, але в нього кілограм 8 зайвої ваги. Приїхав, і так і залишився з тією ж вагою. Томечака я не знав взагалі, його десь знайшов президент. Ну, а Едмара я взяв, щоби допоміг нам до зими чи до літа, бо взагалі нікого не було на позиції в центрі.

— Невже жоден із новачків не зміг зарекомендувати себе так, щоб ви могли про цього футболіста сказати: «він підсилив команду», або «він створює конкуренцію»?

— Треба ж порівнювати з тими гравця, які пішли з «Дніпра». А ці новачки взагалі ніяк не можуть їх замінити рівноцінно. Що казати, якщо ми півроку грали з одним нападником. Але варто віддати належне, що Селезньов поплив лише в кінці року, а до того він багато нас виручав. Але заміни-то йому не було.

— Влітку команду залишили Канкава, Коноплянка та Калініч. Чий відхід у підсумку вдарив по команді найбільше?

— Та все порушилося в цілому. Коли Канкава, Федорчук, Ротань грали в центрі, до наших воріт майже ніхто не наближався. Дали м’яч Коноплянці, він двічі пробіг флангом, все — біля чужих воріт паніка. А Калініч свої м’ячі забивав регулярно, і я міг варіювати складом. А команда ж — складний механізм. Трішки щось випадає — і все. Плюс, Шахов регулярно виходив і забивав. Але тепер їх всіх не було.

— Не шкодуєте, що назвали новачків м’якими іграшками?

— Ну, я ж мав на увазі тих, хто прийшов у команду. Я ж не казав це про Ротаня чи Федецького — старих бійців, котрі на полі реально б’ються. Я мав на увазі саме новачків: все на чистих м’ячах, ніхто не відпрацьовує так, як потрібно. Стара гвардія ще якось тягнула все на своїх плечах, а ті, що поприходили, — то справді м’які іграшки, і від них потрібно відмовлятися.

— Футболісти ж потім читають Ваші висловлювання. Як вони відреагували? Хтось, може, по-спортивному розізлився і завівся, чи навпаки — образився?

— А що ж їм на мене ображатися? Нехай ображаюся на себе. Я лише кажу ті речі, які є насправді. Якщо ми не можемо обіграти «Олімпік», «Чорноморець», який грає дублюючим складом, вдома не можемо вже нікого обіграти, то нехай гравці ображаються тільки на себе, бо я говорю правду.

— Ви незадоволені якістю підбору футболістів і вважаєте необхідним якісне підсилення. Лідери колективу, з якими Ви, мабуть, спілкуєтеся, як от Ротань, Селезньов, Федецький, погоджуються з Вами? Чи в них є інша думка щодо проблем команди?

— Про це, мабуть, вам краще запитати у них. Якщо вони не бачать такої необхідності… Ну, їм же грати в цій команді. Знаєте, розвалювати все дуже легко. Складати важко. Я повторюся: зараз є безвихідь. А раніше просто потрібно було мене послухати, і зберегти склад, плюс — підсилити його кількома гравцями. До прикладу: Банега був згідний їхати до нас. З ним про все вже домовилися. Просто треба було дати гроші. І все — з Банегою ми би виграли Лігу Європи. А так він грав у фіналі проти нас. От і все. Треба дивитися на таких футболістів, якщо «Дніпро» хоче бути серйозною командою. А так — все просто зараз повішають на тренера, що я не так висловлююся, погано працюю. Але ж я знав, чим це все закінчиться, бо працюю не перший рік. Власне, тому я й був налаштований дуже агресивно. Ну, не відпускають мене — гаразд, я ще раз попрошу: відпустіть мене, бо так далі бути не може.

— Як би Ви охарактеризували Ваші нинішні стосунки з футболістами: гармонія й повне порозуміння з усіма, чи в рамках тренер-гравці взаємини не найкращі?

— Гармонії не може бути. Вона була того року. От тоді я відчував кожного футболіста, і бачив, що ми можемо щось досягти. Так, нам десь трішки пощастило, особливо в груповому турнірі Ліги Європи, і я цього не приховую. Але пізніше я вже побачив, що ця команда може обіграти будь-кого, і хлопці довели це. А зараз… Ну які стосунки? Про що говорити, якщо футболіст ходить по полю? Нам забиває «Лаціо» в Римі, а Матеус стоїть у центрі поля і сперечається з арбітром, що раніше був фол. Назад він не біжить. Зараз граємо з Полтавою, і знову ж: його гравець забиває, а Матеус стоїть у центрі поля й колупається в носі. Безус ходить по полю. В наглу, при чому. Якби вболівальники знали, яка в нього зарплата, вони б його роздерли прямо на полі. То яка в мене може бути гармонія з футболістами, котрі не хочуть відпрацьовувати? Ротань у 35 років один бігає втричі більше, ніж той Безус, Гама чи Данило. Дуглас он вирішив піти. Ось так і грає. Як я можу спокійно на все це дивитися? Я ж сиджу на лавці, правильно?

— Чи були в першій частині сезону якісь відрізки чемпіонату, матчі чи бодай епізоди, які запам’ятались вам, як світлі плями?

— Ну, хороша гра були з «Шахтарем», коли ми грали в Одесі. Це була одна хороша гра. Ну і хіба матч зі «Сталлю» ще можна згадати, бо багато забили. Правда, суперники самі собі більше позабивали, ніж ми їм. Решта матчів не викликала того задоволення, яке я отримував рік чи навіть півроку тому.

— Матчі чемпіонату вже позаду. Які Ваші дії після останнього матчу року?

— Вже завтра розмовлятиму з генеральним директором: якщо далі буде таке ставлення до команди, я хотів би, щоби мене відпустили. Якщо ж скажуть працювати — що ж, працюватиму далі. Але повірте мені — так, як є, бути не повинно. Має відбутися якась зустріч. Бодай щось потрібно говорити про те, як розвиватиметься клуб і що робити далі. Тому що ситуація справді тупикова. А я ганьбитися й осоромлюватися не хочу, це однозначно.

football.ua

Мирон Маркевич, все интервью